ПАТРІАРХ СУМСЬКОГО КРАЄЗНАВСТВА БОРИС ТКАЧЕНКО
До слова. Борис Ткаченко – член Національних спілок – письменників та краєзнавців України, лауреат літературних премій ім. Василя Стуса та Миколи Хвильового. За першим фахом – агроном, другу освіту отримав у 1971 р. на історичному факультеті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Життя в літературі розпочав з краєзнавства. Автор одинадцяти книг - «Совість», «Душа без погонича», «Під чорним тавром», «Лебедія», «Лебедія у пазурах чорного антихриста», «Пісні рідного краю», «Важка стежка до Бога», «Погром», «За горами гори», «З ким воюємо брате?!», «Сповідь у храмі совісті». Літературна й громадська діяльність Бориса Ткаченка відзначена орденами «За заслуги» ІІ та ІІІ ст., медаллю Національної спілки письменників України та орденом «Святого рівноапостольного князя Володимира Великого» ІІІ ст..
«…Ця книга – розповідь про долю нашого краю, - зазначав про сенс свого письменницького труда у передмові до краєзнавчого видання «Лебедія у пазурах червоного антихриста» (2014 р.) автор і громадянин Б. Ткаченко. – Чого в ній більше: приводів для суму чи для гордості, - вирішувати тобі. Автор прагнув показати історію правдиво, відверто, з усіма болями, злетами і… соромом. Так було. Так правда… Пишучи цю книгу, автор мав лише одну мету – розповісти землякам правду про щербату долю обдурених батьків наших, про важкі їхні дороги, про втрачені надії і той волячий труд, яким вони боронилися і од зайд чужинських, і од своїх безбатченків, який, зрештою, і порятував їхні душі та їхню землю од ворожих зазіхань, од нещадного потопту, визиску та зла. Більшість наших бід були принесені в Україну очільниками сусідів, яких ми величаємо і братнім народом, і старшим братом, і стратегічним партнером. А стратегія того партнера полягала лише в одному – у територіальному розширенні імперії шляхом поглинання інших народів і їхніх земель. Сьогодні цю правду не бачить хіба що сліпець. Позичивши очі в Сірка, те імперське зло сьогодні знов і знов лізе в наш край. Лізе цинічно, лізе нахабно… Ропа московського зла розлила ріки крові нашої, і тепер тужиться знищити не тільки нашу волю й мову, а й саме слово «Україна». Знання правдивої історії завжди рятувало народи від нашестя зла, плекало в них духовність, ростило в людині ЛЮДИНУ. Саме з цією метою і писалася ця книга. То дай, Боже, щоб наші сподівання здійснилися!»
Отож, услід за автором, хочеться сказати: шануймося, українці! Єднаймося! Ставаймо у стрій!
Коментарі
Дописати коментар