Олег Ольжич – поет національного героїзму!

 

8 липня 1907 року народився український поет, археолог і політичний діяч Олег Ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба), син Олександра Олеся, нашого відомого земляка, уродженця Білопілля. Навчався в Пущі-Водиці під Києвом, проте середню освіту йому довелося здобувати у Празі. У 1923 pоці став студентом Кардового університету, водночас навчався в Українському вільному університеті. У 1929 pоці написав дисертацію «Неолітична мальована кераміка Галичини». Перед Олегом відкривалися двері науки, він брав участь у багатьох археологічних розкопках, зокрема на Балканах. Самостійно вивчив кілька європейських мов, працював у музеях багатьох європейських країн. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Саме там познайомився з Євгеном Коновальцем. Ця зустріч змінила все подальше життя Ольжича. Коли виникла ОУН, він стає одним з найактивніших її членів, керівником культурного сектора, а згодом — заступником голови проводу ОУН. За дорученням цієї політичної організації Ольжич брав участь у проголошенні демократичної Карпатської України, знищеної 14 — 15 березня 1939 року, угорськими фашистами у змові з Гітлером. Під час другої світової війни очолив відділи ОУН на Правобережжі України, зокрема в Києві, був одним із фундаторів Української національної ради. Оскільки рейхскомісаріат наприкінці 1941 року заборонив діяльність ОУН, то вона перейшла у підпілля, переїхавши до Львова. Заарештований гітлерівцями, Ольжич потрапив до концтабору Заксенгаузен, де 10 червня 1944 року був закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц).

Олег Ольжич — яскравий представник дітей першої еміграційної хвилі, які спромоглися не лише зберегти, а й примножити національні цінності українців. «Хай воскресне столиця Андрія, Дух вояцький в народі!» — такою метою і жив Ольжич, як і його покоління за межами Батьківщини. Його вірші, пройняті цією ідеєю, друкувалися на сторінках емігрантської періодики «Вісник» поряд з поезіями Є. Маланюка, Л. Мосендза, Олени Теліги, згодом Юрія Клена. Його лірика — це сповідь воїна, відкритого й чесного в бою, який чітко усвідомлює, що тільки ціною власного життя прокладається шлях до свободи народу.

#читаємопроУкраїнутаукраїнців