Найцікавіше – в українських періодичних виданнях!

         Відділ періодичних видань СОУНБ розпочинає добру традицію. Відтепер ми будемо ділитися з читачами найцікавішими рубриками із літературно-мистецьких журналів. Сьогодні це рубрика «Пошук» журналу «Дзвін».

«Дзвін» – сучасний щомісячний літературно-мистецький та громадсько-політичний часопис Національної спілки письменників України з великою історією…  Рік заснування – 1940, Львів. Містить твори красного письменства, твори сучасників, дебютантів, а також  письменників  української діаспори. Друкує статті наукового змісту з історії України, літератури і мистецтва, також критику і біографічні сильвети, огляди, рецензії  та публіцистику. Висвітлює громадсько-політичну думку.

         Представляємо статтю української письменниці Оксани Захарчук для тих, хто цікавиться історією України кінця XVII – початку XVIII ст. та особистостями, які її творять.

Захарчук О. Муза вродженого філософа, політика і державного діяча: постать Івана Мазепи / О.  Захарчук // Дзвін. – 2014. – №9. – С. 98-100.

Він знехтував всім, що було йому найдорожчого у світі,

знехтував і самим життям – аби піднести свою Вітчизну.

Пилип Орлик

         Феноменальна особистість гетьмана Івана Мазепи є центральною постаттю в українській історії. Мудрий, досвідчений, тонкий політик ще молодою людиною удосконалював свою освіту в Італії, Нідерландах, Німеччині, Франції. Він вільно володів латинською, італійською, німецькою, французькою, польською, російською і татарською мовами. Добре знався на філософії та історії, володів глибокими знаннями військової справи. Слід зазначити, що Мазепа сприяв також розвитку музичного мистецтва, мав безперечний дар поетичного слова.

         Європейські країни розширили світогляд молодої людини, збагатили духовно і політично. Як наслідок, він став одним з найосвіченіших і найбагатших людей у Європі. Мазепа жертвує значну частину своїх особистих прибутків на розвиток українських культурно-освітніх установ: шкіл, друкарень, розбудовує Києво-Могилянську академію, а також споруджує ряд церков у пишному стилі, який називають мазепівським, або козацьким бароко.

         На жаль, залишаються маловідомими ще такі грані таланту нашого гетьмана як поетичний дар і музичний хист. Високоосвічений Мазепа просто не міг не писати вірші та складати мелодійних пісень. Цього навчали у всіх братських школах та Києво-Могилянській колегії, яку він закінчив.

       До нашого часу дійшли декілька віршів і листів гетьмана. Поетична спадщина Мазепи є кількісно невеликою, але в ній відчувається чудовий поетичний дар вродженого філософа, політика, глибоко духовної людини з високоморальними якостями. Серед них і поетичний твір Мазепи «Дума» (1698) – твір великої історичної ваги. В ньому подана програма-заклик боротьби за єдність і незалежність українського народу.

А за віру хоч умріте

І вольностей бороніте!

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблю маєм права!

                                                              І. Мазепа, «Дума»    

       До літературної творчості  Мазепи зараховують і, вірогідно, його листи до Мотрі Кочубеївни. Написані вони тоді, коли гетьманові було  63-65 років, а Мотрі всього 17.  В них розкривається щира поетична душа гетьмана: «… коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш не споминай же! Спомни свої слова, же любить обіцяла, нащось мені й рученьку дала…»  Мазепині листи до Мотрі – це важливі пам’ятки тогочасної української мови, вислови найщиріших людських почуттів. Ці вислови можна помітити в усній народній творчості, а саме в українських піснях. Тож і окремі фрази та словосполучення Мазепи стали поширюватися в народній мові.  

Дізнайтеся про літературно-музичну спадщину Івана Мазепи, яка дає можливість глибше ознайомитися з багатим внутрішнім світом гетьмана, унікальної НЕОРДИНАРНОЇ ОСОБИСТОСТІ, який поклав своє життя на вівтар за свободу рідної України.

         Знайомтеся  зі статтею української письменниці  Лани Перлулайнен про історичні персоналії кінця XVI – початку XVII ст.

Перлулайнен Л. Імператриця Смути / Л. Перлулайнен //  Дзвін. – 2013. – №7. – С. 120-123.

    Наша землячка Маріанна Мнішек, донька Сандомирського воєводи, Самбірського і Львівського старости Єжи Мнішека і Ядвіги Тарло,  народилася в 1589 році у родовому маєтку матері Ляшках Мурованих (нині село Муроване  Старосамбірського району). Жінка-загадка. Польська панночка – католицька місіонерка – російська цариця – дружина і вдова двох самозванців – мати спадкоємця російського престолу – отаманка Смути – прокляття роду Романових. Ким же вона була? Жертвою? Авантюристкою? Слухняною дівчинкою, кинутою ненажерливим батьком у вир історичних подій початку XVII-го століття, політичним пішаком Зигмунда III?

Дізнайтеся про долю справжньої цариці Маріанни, єдиної жінки, коронованої в Росії до Катерини І, на порозі зародження нової царської династії – Романових