ДМИТРО БІЛОУС – МАЙСТЕР СЛОВА І ЗАКОХАНИЙ У МОВУ

24 квітня українська літературна спільнота згадує людину, яка все своє життя присвятила слову – живому, поетичному, українському. Цього дня 1920 року у селі Курмани на Сумщині народився Дмитро БІЛОУС. Як згадує сам Дмитро Григорович, «сімеєчка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається… Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз «лялькою в колисці», коли старші вже парубкували й дівували». У сім’ї поета панувала атмосфера людяності, щирої поваги і взаємодопомоги. Книжки в домі оточували майбутнього письменника з раннього дитинства, і частенько вечорами в хаті читалися вголос. Така сімейна атмосфера не могла не вплинути в майбутньому виборі життєвого шляху.
Після навчання в Харківській дитячій трудовій комуні, Дмитро Білоус вступає на давно омріяний філологічний факультет Харківського університету, де був однокурсником Олеся Гончара та Григорія Тютюнника.

Війна перервала навчання, і Дмитро, який встиг закінчити три курси університету, пішов добровольцем на фронт. Далі – важке поранення, тривале лікування. Після війни Дмитро Григорович закінчує Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка та аспірантуру при кафедрі української літератури. Він захопився вивченням мов, багато перекладав. Збагатив нашу літературу перекладами з болгарської, білоруської, литовської, вірменської, азербайджанської та польської мов.

Увесь цей час, незважаючи на всі незгоди, скрути й негаразди, молодий Дмитро Білоус не випускає з рук пера, і от у 1948 році виходить його перша книжка, яка й визначила його подальшу долю – бути письменником. Книжка мала назву «Осколочним!», яка містила гумористичні та сатиричні твори. Із першою збіркою для дітей «Пташині голоси» поет виступив у 1956 році. Довгий час письменник працював у журналі «Перець», «Вітчизна», обіймав посаду заступника редактора журналу «Дніпро», керував поетичною студією при видавництві «Молодь». Працював на радіо, понад два роки вів мовні передачі «Слово про слово», часто брав участь і в телевізійних передачах «Живе слово». А далі – книги, книги та книги. Дмитром Білоусом було написано майже півсотні книг: веселих – для дітей, сатирично-гумористичних – для дорослих. Серед книг чи не найголовніша – «Диво калинове», до якої, за словами самого письменника, він «ішов усе своє життя».

Письменник цікавився мовними питаннями, був зачарований красою та доцільністю стійких висловів, у яких відображено побут українського народу, історію та географію України. Так з’явився задум написати книгу «Чари барвінкові».

Книги «Диво калинове» і «Чари барвінкові» здобули визнання, високу оцінку громадськості: за книжку «Диво калинове» у 1990 році поет удостоєний найвищої відзнаки України – Національної премії імені Т. Шевченка, а книга «Чари барвінкові» – як найкращий твір для дітей – премією імені Лесі Українки у 1997 році.

Мудрий митець, енергійна та невтомна людина, він працював, плекав нові творчі задуми. Але золотого осіннього дня 13 жовтня 2005 року Дмитро Григорович відійшов у вічність, залишивши нам свій дорогоцінний спадок і вічний заповіт берегти себе як націю.
Вірші Дмитра Білоуса – це щира й мелодійна поезія, що поєднує любов до рідного слова, гумор і глибоку мудрість.

 
#ДмитроБілоус
#ЛауреатШевченківськоїПремії
#ДивоКалинове
#КнигиДляДітей