Голос нашого краю
Гостями заходу були майбутні правоохоронці – курсанти Сумського центру первинної професійної підготовки «Академія поліції» Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ. Співробітники бібліотеки підготували розповідь про творчий шлях митця та велику книжкову експозицію, присвячену ювіляру. Присутні прослухали фрагменти оперних арій, популярні українські пісні у його виконанні.
Цікавою була розповідь Олександра Васильовича Вертіля, який тісно товаришував і спілкувався з Анатолієм Мокренком.
Вперше вони зустрілися 2002 року на обласному фестивалі сільських дитячих хорових колективів «Співаємо разом!», проведення якого митець ініціював у своїх рідних Тернах на Недригайлівщині. Олександр Васильович приїхав на це пісенне свято як кореспондент. Це знайомство переросло у багаторічну дружбу.
«Мені відразу заімпонували щира любов Олександра до української пісні, національного мистецтва, рідного слова», – згадував пізніше співак про їхню першу зустріч. Олександр Васильович був «причетний» і до малої батьківщини Анатолія Мокренка – маленького хутора Гринівка неподалік Тернів, де народилися його батьки і мешкало чимало родичів співака.
Невдовзі співак ознайомився і з віршами Олександра Васильовича, які відразу ж припали йому до душі. Один з них – «Співаймо разом!», який поклав на музику композитор Василь Деркач, став офіційним гімном дитячого хорового фестивалю.
Анатолій Юрійович був простою, доброзичливою людиною. Любив читати, сам написав дві книжки і багато публіцистичних статей з питань культури, українознавства і політики.
Слідкував за публікаціями Олександра про події на Сумщині в газеті «Урядовий кур’єр», уважно їх читав, телефонував. Згадували разом Терни і Гринівку, дитячий фестиваль, спільних друзів.
Анатолій Юрійович кілька разів на рік обов’язково приїздив на рідну Сумщину. У Сумах востаннє побував 2008 року на відкритті пам’ятного знаку «Сумка» на Воскресенській вулиці, разом з Олександром Вертілем посадив біля нього своє улюблене дерево – калину.
У домашньому архіві Олександра Васильовича зберігаються листи співака, його фотографії, книги з автографами. Анатолій Юрійович написав статтю «Мій побратим і земляк Олександр Вертіль», яка надрукована у збірці творів поета «Геометрія вогню» (Суми, 2018). У цій книзі можна прочитати і проникливий вірш, який автор присвятив Анатолію Мокренку:
Душа жива, допоки вірить слову.
Слова живі, допоки у душі.
Це – наша пісня: вічна, барвінкова,
Це – наші ружі, мальви, спориші.
І тепла стежка на важкім городі,
І джерело, яке не має дна.
Цей світ живе мільярдами мелодій,
Та найрідніша з них лише одна.
У ній – калина, дівчина і зерна,
І сім дощів, і річка, і човни.
Наш час іде крізь морок через терни,
Щоб залишились пісня і Терни.
І козаки, і воля, й козаченки –
Усе, чим доля славна і жива.
…Хто чує Анатолія Мокренка,
Той сам душею світові співа.
#Мокренко_Анатолій #Вертіль_Олександр
#Земляки #Сумщина_мистецька
#Резиденція_тиші #Караван_історій
Коментарі
Дописати коментар